Дніпропетровська обласна бібліотека для дітей


Вітаємо на сайті Дніпропетровської обласної бібліотеки для дітей - головної дитячої книгозбірні Дніпропетровщини. Матеріали сайту призначені для дітей, батьків, педагогів та бібліотечних фахівців.

Як часто ви хвалите свою дитину? Поради психолога нашої бібліотеки

Чи хвалите ви свою дитину? Це питання я найчастіше задаю батькам , які звертаються за порадою щодо виховання дитини. І з'ясувалося , що батьки дуже часто підсвідомо бояться нашкодити вихованню. І правильна оцінка фахівця для них дуже значима.Так от....
 
Виховання дитини – це відповідальний і серйозний процес, в якому похвала і схвалення відіграють дуже важливу роль.
 
Всі люди потребують заохочення. У школах та інститутах похвала має вигляд позитивних оцінок і високих балів. На роботі – нам платять зарплату, за успіхи нараховують премії, підвищують на посаді. Але тим не менш потреба в доброму слові є, вона додає сил для нових справ. Що стосується дітей дошкільного віку, то вони не отримують ні оцінок, ні зарплати, тому похвала батьків для малюка – це єдиний спосіб відчути, що його люблять, зрозуміти, що він зробив щось добре, відчути себе значущим, впевненим у собі.
 
Далеко не кожен знає, як правильно хвалити дитину, як не перестаратися і в той же час не поскупитися.
 
Як же правильно хвалити дитину? Для цього достатньо дотримуватися простих правил:
 
Похвала повинна бути конкретною, негайною і відноситися до дій дитини, а не до її таланту або неї самої. Необхідно хвалити конкретні дії малюка. Наприклад, якщо він намалював малюнок і ви хочете похвалити його за це, не варто говорити «Який ти молодець» або «Ти справжній художник». Необхідно хвалити за те, що він намалював малюнок. При цьому не забувайте про деталі: «Яке гарне дерево ти намалював», «Кошеня вийшло ніби справжнє». Похвала повинна бути адекватна ситуації і дитина повинна розуміти, що вона зробила правильно і добре.
 
Не забувайте підкріплювати похвалу невербальними компонентами: посмішкою, обіймами, поцілунком. Емоції, як правило, відображаються через мову тіла, тому стежте за нею. Коли хвалите малюка, посміхніться йому, подивіться йому в очі, щоб він розумів, що ваша похвала щира. Поплескайте його по плечу або обійміть – це додасть емоційну цінність похвалі.
 
Не потрібно порівнювати дитину з іншими. Хвалите ви свою дитини або вказуєте їй на помилки, порівняння з іншими дітьми неприпустимо. Кожна дитина унікальна, тому похвала повинна заохочувати малюка до розвитку власної індивідуальності. Якщо ж ви будете хвалити малюка не за його зусилля, а за те, що він краще впорався ніж інша дитина, то в нього виховується почуття зверхності і надалі він буде дивитися, як роблять інші діти і прагнути зробити краще, ніж вони.
 
 
У похвалах, як і в усьому, важливо не перестаратися. Не варто хвалити за кожну дрібницю, тоді сенс похвали втрачається, і вона вже буде не настільки цінна для малюка. Або можливий інший варіант – якщо ви дуже часто хвалите малюка, він буде чекати від вас похвали майже за кожну свою дію, а якщо не дочекається, то буде в розгубленості.
 
Не варто очікувати від малюка досконалості і хвалити його тільки за успіх. Ваші очікування і вимоги повинні бути розумними, звертайте уваги на деталі, реагуйте на найменше поліпшення в поведінці вашої дитини. Навіть у випадку помилок і невдач, хваліть за її стійкість і вміння триматися. Не варто також забувати, що похвала – це не обов’язково наслідок успіху. Успішних подій може бути не так багато, як хотілося б, тому хваліть дитину за його старанність і зусилля. Не шкодуйте слів схвалення, незалежно від результатів ваша дитина старалася.

Рекомендації психолога бібліотеки,щодо подолання дитячої тривожності. На цю тему дуже багато питань у наших батьків. Останнім часом, в період нестабільності, швидкого темпу життя, прив’язаності до нових засобів зв’язку та комунікації все частішими стали скарги на почуття підвищеної тривоги. Особливо вразливими в цей час є діти. Чи можливо собі зарадити з цим, і як допомогти дитині навчитись долати тривогу? Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей.
 
У роботі з дітьми з тривожністю необхідно:
  • Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
  • Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;
  • Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
  • Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;
  • Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й одноліткам, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ. Допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.
 
Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
 
Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.
 
Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як некерований вулкан. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.
Коли самі не справляєтесь, не зволікайте. Завжди раді допомогти.
 
Рекомендована література:
1. Мадлен Дені "Управління гнівом: як реагувати на дитячі істерики"
2. Донна Джексон Наказава "Уламки дитячих травм"
3. Анна Льенас "Монстрик і його кольори"
4. Т.В. Дуткевич "Дитяча розвивально-корекційна психологія"
 
 
 

Поговоріть з психологом про ваш страх.
 
Поради бібліотечного психолога про одну з найсильніших емоцій, яка керує нашим життям, заважає будувати плани ,впливає на самооцінку і впевненість в собі.
 
Зараз з’являється все більше книжок, присвячених емоціям: «Емоційна спритність», «Емоційний інтелект», «Як подружити дітей з емоціями» та ін. Основні емоції, про які йде мова у згаданих книжках, – це гнів, сум, радість, натомість страхові приділяють зовсім мало уваги. Відчувати і проявляти різні емоції – необхідна умова здоров’я і розвитку людини. Тоді виникає питання: чому все життя ми боремося з емоцією страху, мета якої – допомогти нам вижити у будь-якій ситуації? Ще змалечку ми постійно чуємо від батьків: «Не бійся», «Подолай свій страх», «Не дозволяй страху контролювати твоє життя» і т.д.
«Страх — це емоція і будь-яка дія починається з емоцій. Окрім цього, ми дійсно небагато знаємо про Страх. Ми можемо хіба що відчути появу певного неприємного відчуття, усвідомленого або ні. Хочете ви це визнавати чи ні, але воно просочує все у вашому житті: кожні стосунки, кожну вечірку, кожне місце, де ви перебуваєте, кожну мить вашої кар’єри.
 
Страх є частиною вас на клітинному рівні, він виробляється найдавнішою і найвпливовішою частиною вашого мозку впродовж усього вашого життя. Поки ви живі — Страх буде поруч. Це невід’ємна й важлива частина нашого буття від народження до смерті».
 
Дитина від народження до двох років відчуває і вільно виражає всі емоції. Але з розвитком самостійного Его, відбувається відокремлення себе від інших людей та об’єктів. Тепер все, що оточує дитину, вона сприймає через власне Я. З роками вона починає усвідомлювати це відокремлення. А вже в дорослому віці може з’явитися відчуття розгубленості, самотності, безсилля, покинутості та взагалі нерозуміння, хто ви. Це може призвести до безсоння, постійного гніву, стресу, тривожності, вигорання, невдоволення собою та іншими, психічних розладів та фізичних проблем. Якщо ви маєте якісь з вище наведених негараздів, то, перш за все, необхідно розібратися з власним страхом.
Почати можна з простих питань:
 
Як ви реагуєте на Страх саме зараз?
 
Чи можете ви впізнати Страх, коли він виникає?
 
Чия робота – боятися? Ваша? Розуму? Або Страху?
 
А далі – слідкувати за тілом і відчути, де знаходиться ця емоція. Можливо, це напружене горло, біль у спині, неприємне відчуття в животі чи будь-що інше. Головне завдання – стати зі страхом одним цілим
А коли щось пішло не так і страх вас переміг і ви не можете впоратися наодинці...Завжди є шанс звернутися до фахівця. І спочатку це буде психолог.
 
Рекомендована література:

Кабрера А. Історія про дракончика Піро, який подолав страх темряви

Не бійся! Мотиватор для тих, хто хоче стати сміливішим

Страхи: від переляку до сміливості

Я перемагаю страхи. Корисні казки

 

ЯК ПІДТРИМУВАТИ ДІТЕЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ?

 
 
Зберігайте нормальний уклад життя (наскільки це можливо). 
 
Якщо є така можливість, то дітям бажано продовжити займатися своїми звичними справами й обов’язками. Безпосередньо після травматичної події може знадобитися деякий час, щоб відійти від початкового шоку, і на цей час щоденні рутинні справи можуть бути скасовані. Але коли мине кілька днів, загалом корисно повернутися до нормального стану й укладу, наскільки це можливо. Це дає дітям підтримку в подоланні травматичних ситуацій та допомагає їм зрозуміти, що нормальне життя все ще існує. 
 
Дайте місце певній регресії. 
 
У кризових ситуаціях від дітей часто очікують, що вони поводитимуться дуже по дорослому. Хоча ситуація цього й вимагає, та все ж треба дозволити дітям залишатися дітьми або навіть поводити себе як маленькі. У дітей може відбутись регресія до більш раннього ступеня розвитку. Це нормально. Це психологічна форма самозахисту, яка переносить назад в час, коли життя було стабільним, а маленький світ дитини – безпечним і надійним. 
 
Така регресія може виявлятися в різних формах поведінки: деякі діти можуть потребувати надзвичайно багато фізичного контакту, щоб почуватися в безпеці (обіймайте стільки, скільки вони того потребують); деякі діти можуть знову почати мочитися в постіль; навіть старші діти можуть плакати (дозвольте дітям висловлювати свої почуття). 
 
Організуйте «острівки безпеки». Це така обстановка, у якій діти можуть почуватися у безпеці принаймні один раз на день попри загальну нестабільність навколо. 
 
Ігри. Пограйтеся з дітьми. Найкращі ігри в такі складні часи – це ігри, в які діти можуть грати всі разом без суперництва. Ось декілька прикладів таких ігор: 
 
Плескання в долоні: Усі учасники стають в коло і плескають в долоні по колу. Спочатку естафета переходить повільно, тоді пришвидшується від однієї дитини до іншої. Діти можуть самі вирішити, чи плеснути в долоні один раз (тоді естафета перейде далі), чи плеснути двічі (тоді естафета зміняє напрямок руху).
 
Рух по колу. Спочатку одна дитина в колі вибирає і задає певний рух. Наступна дитина повторює рух, і так він проходить по всьому колу, неначе хвиля. Тоді вже інша дитина задає свій рух, який передається по колу, і так доти, доки всі діти не «запустять» свій рух. 
 
Перша дитина каже слово, яке може бути початком речення. Наступна повторює це слово і додає наступне, і так далі. Слова мають бути граматично узгоджені, щоб вийшло речення. Побачите, яке речення вийде у групи. 
 
Схожу вправу можна зробити й на грифельній дошці. Перша дитина малює лінію, а тоді хтось наступний продовжує її своєю. Всі діти можуть намалювати по одній або по дві лінії. В кінці вийде малюнок, створений групою. 
 
Багато таких ігор можна вигадати самотужки. Вони не потребують якихось особливих допоміжних матеріалів і можуть тривати як декілька хвилин, так і набагато довше, якщо потрібно. 
 
Заохочуйте дітей побавитися! Дайте їм простір для гри! 
 
Розповідання історій. Усі діти люблять слухати різні історії. Сила уяви дозволяє їм мандрувати до світів, де ці історії відбуваються. Це також своєрідні «острівки» в морі щоденного стресу, адже діти можуть просто посидіти деякий час і послухати оповідку про зрозумілий, впорядкований світ, де зрештою все закінчується щасливо. Перед сном варто розповідати життєрадісні історії, щоб діти могли заспокоїтись і розвіятись. 
 
Знайдіть, створіть або придумайте «об’єкти переносу».
 
Дітям можуть стати в пригоді речі, які уособлюють тих, кого вони люблять, щоб впоратися з власними страхами і станом відокремленості. Тому дітям бажано мати такі «об’єкти переносу», наприклад, невеличку іграшку, яку їм подарував тато, або фотографію мами. Слід дозволити дітям мати ці об’єкти при собі повсякчас, куди б вони не йшли.
 
Для дітей молодшого віку лялька, ведмедик або навіть якийсь особливий клаптик тканини можуть бути невід’ємною запорукою відчуття безпеки. Дітям, в яких немає таких допоміжних «об’єктів переносу», можна запропонувати придумати або створити для себе такий об’єкт. 
 
Запропонуйте форми самовираження. 
 
Говоріння й слухання.У дітей має бути дорослий, до якого вони можуть звернутися, щоб поговорити про свої страхи або проблеми. Заохочуйте дітей розповідати, як вони себе почувають, висловлювати свої переживання й почуття. Дітям необхідно мати можливість поговорити про жахіття, які вони пережили. Але не примушуйте їх говорити – просто запропонуйте. Дозвольте дітям задавати питання і відповідайте на них максимально чесно та прямо. 
 
Рольові ігри. Деякі діти можуть не захотіти говорити про те, що з ними сталося. Однак у своїх іграх вони часто розкривають те, що обтяжує їхню свідомість, відтворюючи свій досвід через ролі, граючи разом з іншими дітьми або з фігурками, ляльками чи плюшевими іграшками. Ці рольові ігри можуть допомогти інтегрувати ситуацію та почуття, пов’язані з нею. 
 
Малювання олівцями й фарбами. Багато дітей можуть висловити свій стан, як тільки у них в руках опиняться фломастери і аркуш паперу. Дозвольте дітям створювати такі маленькі витвори мистецтва. Ви можете спробувати поговорити з деякими дітьми про їхні малюнки – але не змушуйте їх. Іноді малювання стає для дитини єдиною можливою формою самовираження.
 
Щоденник. Дітям старшого віку часто буває простіше висловитися в письмовій формі. Слід заохочувати дітей вести щоденник – цьому «другу» вони можуть у будь-який момент розповісти все, що захочуть. Можливо, хтось із них навіть «задокументує» цілком серйозні звіти про перебіг ситуації. 
 
Піклуйтесь про себе! 
 
Підтримка, яку ви надаєте дітям поруч з вами у такі важкі часи, має величезне значення для них! Але, будь ласка, не забувайте про власні потреби. Подбайте про те, щоб у вас був час відпочити, й набратися сил. Крім того, знайдіть когось, з ким ви можете поговорити про те, ви самі зараз переживаєте.
 
Література сучасних авторів.
1. Л. Денисенко "Діти повітряних тривог"
2. В. Чернишенко "Битва за місто"
3. І. Андрусяк "Жерар-партизан"
4. Х. Лукашук "Казка про світло" 
5. С.Талан "Чекаю на тебе тату"

Шановні читачі та підписчики нашої бібліотеки. Сьогодні психолог бібліотеки поговорить з вами про одну з актуальніших проблем. Це психологічний стан ваших дітей. Це стаття попередження. Останнім часом активізувалися ,так звані, групи смерті дітей. Дуже нашим дітям бракує нашої уваги.

Якщо дитина не випускає з рук телефона, це має насторожити.
 
Загострив проблему і карантин, і необмежений доступ до інтернету, кажуть фахівці. Але проблема залишається на поверхні - брак живого спілкування і відсутність знань про поведінку в мережі.
 
Хоча експерти одностайні - причини більшості дитячих самогубств зовсім не у групах смерті, а в проблемах у школі та родині.
Головна причина цієї трагедії в тому, що у дорослих немає ніякої інформації про такі групи ні від поліції, ні від СБУ, ні від міністерства освіти.
 
А ситуація просто катастрофічна. Дітей в групах смерті тисячі, і це без перебільшення. Дуже великий відсоток підлітків знають про такі групи і вступають в них. Адже для них це всього лише гра, в якій ти можеш показати, що ти не слабак і ти вже дорослий.
 
У цих групах є куратори, які відмінно знають підліткову психологію. Вони знають як зацікавити дитину, знайти її слабкі і сильні сторони.
Хто грає роль кураторів, встановити буває непросто. Це можуть бути, як психічно нездорові дорослі, так і підлітки з купою комплексів, які через смерть інших намагаються самоствердитися.
 
Ці люди підпорядковують собі свідомість дітей, викликають на відверту розмову, а потім погрожують розправою родині, якщо вони не покінчать собою в призначеному місці, в призначений час
 
У підлітковому віці психіка ще не сформована і дуже відчувається потреба бути визнаним, оціненим, довести, що ти не слабак.
 
Відсутність взаєморозуміння з батьками, брак друзів, самотність змушують шукати такі групи. Тому батькам потрібно постійно підтримувати довірчі стосунки з дитиною і тоді вона не шукатиме подібні ігри
Скигління — неприємна дитяча звичка, що надзвичайно дратує батьків. Що робити, коли дитина у разі найменший невдач (наприклад, не може дістати іграшку, не виходить щось намалювати та ін.) починає скиглити? Або просто так, без видимої причини смикає матусю за руку, промовяючи: «Ма-ам! Ну ма-ам!»? Таку поведінку потрібно коригувати якнайшвидше.
 
Коли дитина починає це робити, не можна кричати на неї (як і в будь-якій ситуації), а також не варто ігнорувати подібну поведінку. У відповідь на ігнорування малюк лише «увімкне гучність», і все закінчиться істерикою.
 
4 головні причини дитячого скигління:
 
Дорослі занадто заклопотані та не слухають дитину.
 
Дорослий говорить з малюком «крізь телевізор або телефон», тобто дивиться телевізор або розмовляє по телефону, і паралельно намагається спілкуватися з дитиною.
 
Дорослі занадто холодні, не реагують на дитину емоційно, ніби чи вона, чи ні, їм байдуже.
 
У сім’ї скиглення, канючення є звичним, буденним способом спілкування.
 
Що робити?
 
Якщо ваша дитина скиглить, перш за все, потрібно зрозуміти причини. Коли вона просто говорить «мама», і не вимагає чогось конкретного — солодощів чи іграшок, вочевидь, що вона прагне уваги. Мамі чи татові необхідно бодай на якийсь час звернути свою увагу на малюка. Загадайте загадку, несподіване питання на зразок: «Хто переможе — слон чи кит?», або просто зверніть увагу дитини на навколишній світ. «Дивись, яка пташка! Як гадаєш, куди вона полетіла?».
 
Якщо дитина постійно потребує уваги, проаналізуйте, чи не занадто ви заклопотані? Чи може дитина привернути вашу увагу в інший спосіб? Якщо ні, природно, що вона почне домагатися вашої уваги саме так. Скоригуйте свої щоденні плани так, щоб проводити більше часу лише з дитиною — хоча б перед сном.
 
Маленькі маніпулятори
 
Коли дитина бачить, що може домогтися бажаного через скигління, вона починає канючити для отримання матеріальної вигоди, наприклад іграшок. Маніпулювання слід припиняти доброзичливо, але твердо: «Нуж бо домовимося, що в такий спосіб ти в мене нічого не проситимеш. Якщо щось хочеш отримати — скажи звичайним тоном, і ми нормально обговоримо можливість придбання».
 
Але якщо йдеться про труднощі (не зміг зав’язати шнурки), необхідно також спокійно і твердо сказати: «Я певна, ти зможеш. Спробуй ще раз», і не поспішати виконувати щось замість дитини. Вона повинна вчитися самостійності.
 
Література:
 
1.Анна Гресь "Розвиток емоційного інтелекту 3-4 роки"
2.Анна Гресь "Розвиток емоційного інтелекту 5-6 років"
3. Марія Малихіна "Дитина в світі емоцій".
 
ОСНОВНІ 4 «ДЗВІНОЧКИ» НАСТАННЯ ПІДЛІТКОВОЇ КРИЗИ
 
Дзвіночок перший. Помітно змінюється поведінка дитини. Тихоня може раптом стати відчайдушним пустуном, а надзвичайно активна дитина – затихнути і проводити години в незрозумілих думках.
 
Дзвіночок другий. Настрій стає нестійким і легко змінюється. Після надривного плачу можете почути телефонний дзвінок і радісне щебетання в трубку. На тлі найдосконалішого благополуччя раптом – лють через якусь дрібницю, і двері ледь не злітають з петель від заключного акорду пустого конфлікту, який виник на рівному місці.
 
Дзвіночок третій. Змінюється фізичний вигляд дитини. Дівчата «округлюються» або, навпаки, витягуються, змінюються пропорції тулуба і кінцівок, у хлопчиків ламається голос, волосся стає більш жирними, починається оволосіння обличчя і тіла за чоловічим типом.
 
Дзвіночок четвертий. У заявах дитини, звернених до батьків, з’являються нові теми і гасла. Найпоширеніші з них: «Я можу сам вирішувати, що (як, коли) …», «Ви мене ніколи не розуміли», «Ваше покоління безнадійно відстало, і вам не зрозуміти, що …», «Я сам буду вирішувати свої проблеми ” і т.д.
 
Якщо два, а тим більше три або чотири з перерахованих вище дзвіночків вже задзвонили, готуйтеся – процес пішов.
 
Обласна бібліотека для дітей  рекомендує літературу для підлітків,яка буде корисною і для батьків:
 
1. В. Савотіна "Ти все зміниш учора"
2. С. Береза "Назустріч собі"
3. Ю. Чернієнко "Хікі шукають любов'ю"
4. А. Шовлач "Пампуха"
5. О. Бурлака "Розірваний кадр"

 

 
Дитина в умовах пандемії та ізоляції.
Ізоляція- це стрес, як для дорослих, так і для дітей. А боятися- це нормально. Страх, це емоція , яка вберігає людину від життєво небезпечних вчинків.
Дайте своїй дитині інформацію, що таке віруси взагалі, як вони передаються, що таке коронавірус, що таке щеплення і навіщо воно потрібно. Розкажіть про правила гігієни та самозбереження, навіщо потрібно підтримувати здоровий образ життя. Надавши інформацію згідно віку дитини, ви зменшите тим самим страх і тривожність.
Діти порівняно з дорослими більш вразливі до емоційного впливу, що порушують нормальний перебіг їхнього життя.
Під час пандемії діти можуть важко справлятися зі значними змінами рутини. Наприклад , закриття шкіл , садочків, секцій, необхідністю тримати дистанцію між людьми, самоізоляцію вдома.
Діти гарно та пильно спостерігають за дорослими і ставлять багато питань, хвилюються щодо своєї безпеки та безпеки своїх рідних. Ними заволодіває невпевненість в майбутньому і невпевненість в собі та своїх вчинках, все підлягає сумнівам та авторитетній оцінці дорослого.
Більшість дітей згодом повернуться до свого звичного ритму життя за підтримки дорослих, але деякі діти ризикують розвинути значні психологічні проблеми, такі як стрес, тривожність, депресія.
І головна задача батьків забезпечити не тільки фізичну безпеку але й подбати про їх емоційне та психологічне здоров’я.
Будьте тим дорослим, який завжди вислухає та допоможе з порадою. Демонструйте емпатію та терплячість заспокоюючи дитину, коли це потрібно.
Нічого так не вражає як самотність фізична та духовна. За відсутності адекватної інформації, діти покладаються на свою уяву. Дорослі мають бути відкритими для дітей, щоб вони могли ставити питання і отримувати відповіді, а також обговорювати свої переживання. Будьте поруч!
Гіперактивність у дітей
 
Розлад із дефіцитом уваги та гіперактивністю є одним із найбільш поширених розладів психологічного розвитку.
Ключовими симптомами є проблеми самоконтролю в різних сферах,зокрема:
- рухова гіперактивність і важкість стримувати себе, коли треба довгий час сидіти, мовчати.
- порушення концентрації уваги, особливо у ситуаціях коли не цікаво чи багато відволікаючих факторів.
- не терплячість (важко чекати, не перебиваючи інших)
- імпульсивність( схильність діяти, не оцінивши наслідків поведінки).
- труднощі самоорганізації.
Ці прояви у сфері гіперактивності, неуважності та імпульсивності виражені значно більше ніж у ровесників і ведуть до порушення навчання та стосунків.
Рекомендації батькам гіперактивних дітей.
1. У своїх відносинах із дитиною дотримуйтесь позитивної моделі. Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.
2. Уникайте повторень слів "ні" та "не можна".
3. Говоріть стримано, спокійно, м`яко.
4. Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
5. Уникайте скупчень людей.
6. Підтримуйте чіткий розпорядок дня.

Дитяча невпевненість в собі та хвилювання

 

 

#психологічнийсторітеллінг #психолог #бібліотека Що ж таке сторітеллінг? У перекладі з англійської "story"- означає історія, а "telling"-розповідати. Отже, сторітеллінг - розповідь історій. Вміння говорити, формулювати власні думки - необхідні життєві навички для кожної людини. І вчитися цьому необхідно з дитинства. На сьогодні володіння інформацією, її обробка , вміння чітко передавати почуття, аргументувати свою позицію - основні завдання, які стоять перед дитиною. І ми їй допоможемо. Для цього ми запроваджуємо наш новий проект: "Психологічний сторітеллінг", де для найменших ми розповідаємо історії-казки з терапевтичними ефектом. Цей проект допоможе батькам вирішити дитячі проблеми. Нехай це маленька проблема для батьків, але вона впливає на світогляд дитини. Дитячий психолог та автор проекту Вікторія Миколаївна Панченко КЗК "Дніпропетровська обласна бібліотека для дітей"

 

 

 

Комфортний вихід

з карантину

          Як тільки ми призвичаїлися до умов карантину, перед нами постало інше питання – повернення до звичайного життя. Ізоляція й відсутність контакту з іншими людьми може мати вплив на комунікативні здібності людини. Цей вплив дуже індивідуальний і залежить від самооцінки, наявності в минулому соціальної фобії чи труднощів у комунікації.

Якщо труднощі траплялися й раніше, є ризик ускладнення проблеми спілкування в перший період після відновлення звичного життя.

Якщо проблем у комунікації в людини не було, є велика ймовірність, що навіть якщо й буде легкий дискомфорт, то за декілька днів він мине.

З’явилися нові цінності. Люди почали цінувати більш прості задоволення. Наприклад, прогулянка з друзями, особисті комунікації, похід у кав’ярню чи театр. Люди переосмислили дозвілля. Стало зрозуміло, що багато людей не спроможні сприйняти самоізоляцію як усамітнення, від якого можна кайфувати, тому що воно не добровільне. 

Щоб вийти з карантину з кращим поглядом на життя потрібно:

  1. Навчитися бачити цінність в дрібницях.
  2. Перестати страждати. І власним прикладом показати дітям, що ми дорослі і ситуація керована.
  3. Навчитися пробачати себе і відпускати минулі помилки.
  4. Навчитися безумовно і безкорисно любити та приймати себе, дітей, близьких, світ.
  5. Егоїзм, пиханність, жадібність до всього змінити на повагу і терпимість.

3D тур!

Нові книги

Анонси

Статистика сайту

Сьогодні 233

Вчора 293

За тиждень 780

За місяць 1848

Currently are one guest and no members online

Kubik-Rubik Joomla! Extensions

Copyright © 2022 Дніпропетровська обласна бібліотека для дітей  Всі права захищено.