
Ой сиво, не видно із-за диму гіркого...
Вертається Мати до свОго порогу.
Немає вже дому, одні лиш руїни...
Аби ти, вороже, навіки та згинув!
Ой тихо ... Як тихо заплакала Мати...
В рукав немовля, вже час годувати.
Закутане в ковдру, дивилось у небо
Так ніби питало, чому Мамо темно?...
Горнула до себе та щиро молилась...
Господь дарував їм а́нгельські крила.
Тулила до серця та пісню. співала,
Рідненького сина на війні утішала...
Ой, сиво, тужливо від диму поли́ном...
Та Мати з дитям — то і є УКРАЇНА!
Нескорена й сильна із духу та волі!
Ніколи й нікому не зламать її долі!!!
Віра Юрчишин.