Сьогодні, 19 березня, День народження святкує душа української поезії - Ліна Костенко.

1. Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищів на Київщині у вчительській родині Василя та Зінаїди Костенків. Батько був поліглотом, який самотужки вивчив 12 мов, пише “Українська правда”. Завдяки своїй ерудиції він викладав ледве не всі предмети в школі.

2. Коли маленькій Ліні було 6 років, батьки забрали її до Києва, де вона навчалася у школі на Трухановому острові. Навесні острів часто затоплювало, тож згодом Ліна Василівна назвала це місце “київською Венецією”:

Я виросла у Київській Венеції.

Цвіли у нас під вікнами акації.

А повінь прибувала по інерції

і заливала всі комунікації…

3. У кінці цієї поезії Ліна Василівна згадала і про своє воєнне дитинство та про те, як місцина на Трухановому острові була повністю спалена:

А потім бомби влучили у спокій.

Чорніли крокв обвуглені трапеції.

А потім повінь позмивала попіл

моєї дерев’яної Венеції.

Також у одній із поезій Ліна Костенко розповіла про “дитинство, убите на війні” та перший вірш, написаний в окопі. Сьогодні ці рядки, на жаль, звучать досить актуально:

Мій перший вірш написаний в окопі,

на тій сипкій од вибухів стіні,

коли згубило зорі в гороскопі

моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава,

стояли в сивих кратерах сади.

І захлиналась наша переправа

шаленим шквалом полум’я й води.

4. У Ліни Костенко було тавро дочки “ворога народу”. У 1936 році її батька засудили на десять років концтаборів. Після проголошення вироку Василь Костенко сказав суддям: “Вашим червоним прапором тільки биків лякати”. Ця безстрашність та справжня людська гідність згодом передалися і його дочці.

5. Ліна Костенко вступила до Київського педагогічного інституту. Потім вона закінчила й Московський літературний інститут імені Горького, який був тоді всерадянською “кузнею літераторів”.

6. Нетерпимість до несправедливості, відчуття власної гідності та непохитний характер спонукали Ліну Костенко стати активною учасницею руху шістдесятників, які боролися за збереження української мови, культури, спонукали відроджувати національну свідомість тощо.

Так, у 1965 році поетеса разом із кінорежисером Сергієм Параджановим, поетом Іваном Драчем, авіаконструктором Олегом Антоновим та іншими діячами надіслала до влади лист-протест проти арештів української інтелігенції та вимагала зробити публічними розгляди судових справ.

7. Після відкритого листа Ліни Костенко в газету “Літературна Україна” на захист В’ячеслава Чорновола в 1968 році ім’я поетеси більше не згадували в пресі, розповіли в Українському інституті національної пам’яті.

Згодом за підтримку українських дисидентів твори Ліни Костенко заборонили друкувати. Довгих 16 років поетеса була змушена писати “в шухляду”. Наприклад, відомий сьогодні роман у віршах “Маруся Чурай” був написаний саме в цей період.

8. З 1991 року Ліна Василівна брала участь у наукових експедиціях до Чорнобильської зони. За її словами, там вона рятувала свою душу.

9. З початком 90-х років цікавість до творчості Ліни Костенко починає зростати та виходити з-під заборон. Уже у 2000 році, як розповіли в Українському інституті національної пам’яті, тодішній президент України Леонід Кучма нагородив поетесу орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Однак на церемонію нагородження Ліна Василівна відмовилася йти, промовивши крилату фразу: “Політичної біжутерії не ношу“.

Згодом у 2005 році поетеса відмовилась і від звання Героя України, яке їй хотів присвоїти новообраний президент України Віктор Ющенко.

10. Зараз Ліна Костенко усамітнена по-письменницьки, як розповіла “Радіо Свобода” внучка поетеси Ярослава Барб’єрі. До спілкування із собою поетеса допускає лише найближчих людей, а весь вільний час присвячує творчості.

Ці та інші твори поетеси можна перечитувати не тільки в день її народження. Адже творчість Ліни Костенко поза часом. У ній можна знайти розраду у важкі хвилини, підказку в складному виборі, натхнення, мотивацію, бажання жити, змінюватися і боротися.