У Дніпропетровській обласній бібліотеці для дітей пройшло чергове засідання  кіноклубу медіапросвіти з прав людини Docudays UA. Учасники переглянули та обговорили документальний фільм режисера Павла Дорогого «89 днів».

Модератор клубу Тетяна Дороніна розповіла, що рівно чотири роки тому, в цей день російські війська вторглися на територію суверенної України, розпочавши найбільшу війну в Європі з часів Другої світової.

Ранок 24 лютого 2022 року розділив життя мільйонів українців на "до" і "після". О четвертій ранку російський диктатор володимир путін оголосив про початок так званої "спеціальної воєнної операції". За кілька хвилин українські міста прокинулися від вибухів – російські ракети атакували військові аеродроми, склади, а згодом і житлові будинки. росія розпочала повномасштабне вторгнення, якого не пробачать покоління.
Документальний короткометражний фільм «89 днів» (2022) режисера Павла Дорогого, створений за підтримки Docudays UA, — це лаконічна хроніка повномасштабного вторгнення. Стрічка фіксує інтенсивність воєнних дій через особисті свідчення та візуальні образи, будучи частиною бази свідчень війни. Фільм фокусується на перших днях війни, передаючи атмосферу страху, стійкості та змін, що відбулися в українському суспільстві. Оператор Володимир Куліков забезпечує реалістичну зйомку, яка документує руйнування та реальність життя під час бойових дій. Стрічка розглядається як важливий історичний документ, що протидіє російським наративам і розповідає правду про війну, будучи частиною активної діяльності ГО «Докудейз».

Фільм викликав жваве обговорення.

Відгуки учасників:

«Цей фільм неможливо дивитися байдуже. “89 днів” — це не лише про укриття в метро, це про неймовірну людяність, яка народжується в темряві. Харків’яни показані не як жертви, а як люди з гідністю, турботою одне про одного і вірою. Після перегляду довго не відпускає тиша всередині».

«Це чесне й дуже потрібне кіно. Воно фіксує історію такою, якою вона була — без пафосу, але з великою повагою до людей. Метрополітен став не просто сховищем, а тимчасовим домом, місцем народження нових сенсів. Такі фільми — це наша пам’ять».

«Дивитися важко, але необхідно. Кожна історія — як окремий всесвіт болю і надії. Особливо вражають очі людей, які розповідають про перші дні війни. Після фільму ще більше усвідомлюєш ціну безпеки і силу взаємної підтримки».

"89 днів” — це портрет незламного Харкова. Метро стало символом прихистку і стійкості. Фільм дуже делікатний, без зайвої драматизації, але від того ще сильніший. Це історія про місто, яке вистояло завдяки людям».

«89 днів у метро — 89 днів страху, надії та єдності. Фільм глибоко зворушує і нагадує: навіть під землею народжується світло».

«Я вперше так близько відчула, що переживали люди на початку повномасштабної війни. Це кіно вчить співчуттю й відповідальності за пам’ять. Дуже сильна робота».