21 жовтня 190 років тому народився Альфред Нобель – винахідник динаміту та засновник чи не найпрестижнішої та найвідомішої у світі премії. Заробивши значні статки на виробництві вибухівки, Нобель-пацифіст віддав їх усі на відзначення відкриттів у хімії, фізиці, медицині, літературі та за підтримку миру.

Отримавши прекрасну освіту, Альфред Бернхард Нобель з юних літ працював на підприємствах батька, вдосконалюючи проєкти морської міни та торпед, а згодом продовжив детальне вивчення властивостей вибухових речовин. Суміш азотної кислоти з гліцерином дає страшну рідину – нітрогліцерин. Її не можна нагрівати, не можна трясти, вона може вибухнути навіть в процесі отримання. У 1864 році від жахливого вибуху в лабораторії загинув молодший з братів Нобелів – Еміль, а разом з ним і кілька робітників. У батька трапився інсульт, який він не пережив. Та Альфред Нобель не зупинився: він намагався отримати стійку форму, він її отримав, він створив динаміт, а попутно зробив ще близько 355 всіляких відкриттів і винаходів, наприклад, металеву капсулу для патрона…

Справді, його найвідоміший винахід замислювався на благо людства: за допомогою динаміту в скелях прокладалися тунелі, будувалися дороги, прискорювався процес по підготовці свердловин для видобутку нафти, проривали малі та великі канали. Та з часом динаміт все частіше використовувався у військових цілях, та й в мирних він теж приносив суцільні негаразди. Винахідник динаміту був противником воєн, хоча жив переважно за рахунок воєнних контрактів. Дотримувався пацифістських поглядів, вважав: якщо у противників з’явиться зброя, яка може моментально знищити їх обох, то вони зрозуміють, що нічого не виграють від війни, і припинять конфлікт.

...У житті кожної людини обов’язково настає момент, коли їй варто замислитись: що залишиться в цьому світі після неї? Що згадають про неї люди, коли її не стане?.. У 1888 році якийсь репортер помилково опублікував повідомлення про смерть Альфреда Нобеля, переплутавши його зі старшим братом Людвігом. Окрім співчуття, засуджувалося винайдення «померлим» динаміту. Прочитавши некролог, Альфред з жахом виявив, що його назвали «динамітним королем», «торговцем смертю» та «мільйонером на крові». Напевно, цей факт і підштовхнув насправді ще живого Альфреда Нобеля до рішення залишити після своєї смерті якусь ціннішу для цивілізації спадщину… Холодний день 10 грудня 1896 року не залишив жодних сумнівів: помер саме той Нобель, чию смерть вісім років тому, досить оригінально «оплакали» французькі журналісти. Коли ж адвокати розкрили заповіт, складений Нобелем ще в листопаді 1895 року, родичі покійного здригнулися.

Нобелівські премії (за винятком премії миру та премії з економіки) щороку вручаються під час урочистої церемонії в Стокгольмському концерт-холі 10 грудня –  в роковини смерті Альфреда Нобеля. Чи читав він 7-му главу Екклесіасту, а саме її початок –  там вже старий цар Соломон написав: «Добре ім’я краще дорогої масті, і день смерті – дня народження». Не смерть краще народження, а ДЕНЬ смерті краще ДНЯ народження. День, коли народилася людина, це лише день великих сподівань і надій, а день смерті – це вже завершена п'єса, яку ми залишимо по собі… Цікаво, що Альфред Нобель захоплювався літературою, історією, філософією. Сам пробував писати літературні твори. Його перу належить п’єса «Немезіда», яка довго була заборонена до показу церковниками. Лише через понад століття по смерті автора постановку здійснив Стокгольмський театр.

Сьогодні його ім’я асоціюється не з війнами й масовими вбивствами, а з видатними особистостями.