25 січня в Дніпропетровській обласній бібліотеці для дітей відбувся показ документального фільму в рамках Кіноклубу з прав людини Docudays UA .  У заході взяли участь ВПО, представники Міжнародної організації з міграції в Україні (МОМ), а для перегляду був обраний фільм польського режисера Павла Височанського "Коли-небудь ми станемо щасливими".

У тебе є мрія? Про що ти мрієш? Нехитре питання на, яке одразу й не відповіси, особливо тоді,  якщо тобі 15.

Чому режисер Павле Височанські вибирає стартом  саме низи суспільства?  Певно, аби довести важливість просторового бачення себе у світі та світу в собі. Бо  насправді будь-яка мрія - то є план реалізації себе у суспільстві як людини. Адже незалежно від середовища насамперед ти є людина. І ти маєш невід’ємне право – жити та розвивати свої здібності. А от чи скористаєшся ним - це вже інше питання.  Тому важливо правильно задавати собі питання. Пошук відповіді є пройденим відрізком у поставленій меті. Усе інше – наполегливість та праця.  Саме процес втілення мрії дає відчуття щастя.

Даніель - так звуть героя фільму - не тільки реалізує своє бажання, а й дає можливість своїм одноліткам втілити особисті мрії чи принаймні зрозуміти їх роль у власному житті. Зрештою, хлопець із неблагополучної родини, усвідомлюючи свою непотрібність своъм батькам, вирішує знімати у фільмі бабусю,  яка його виховала. Режисер неспроста акцентує близькість спілкування онука та бабусі, виводячи їх понад соціальним становищем родини.

– Бабусю, про що ти мріяла, як була в моєму віці?

– Про такого онука, як ти.

Виявляється, щастя завжди поруч людини, тільки ми не завжди відчуваємо й розуміємо його присутність з тих чи інших причин.

Зосередитись на темі загальноголюдського щастя, права на щастя, права людини у світі,  права громадянина в осередку держави; спонукати їх замислитись над життєвими пріоритетами, власними можливостями згідно з людськими правами  і свободами та спробувати визначити мету  свого майбутнього – ось це стало меседжем у перегляді та обговоренні фільму «Коли-небудь ми станемо щасливими».