2 серпня щороку вшановується Міжнародний день голокосту ромів. Саме у цей день, 80 років тому, гітлерівський режим вчинив страшний злочин проти людства – в газових камерах табору смерті Аушвіц-Біркенау було живцем спалено близько трьох тисяч безневинних чоловіків, жінок, дітей. Єдиною їхньою «провиною» була належність до ромської національності. Вважається, що під час Голокосту від репресій по всій Європі загинуло від 600 тис. до 1 млн 500 тис. ромів. «Калі траш» у перекладі з ромської означає «чорний жах». Так називають період в історії ромів за часів Другої світової війни.

Коли мова заходить про масові людські жертви під час Другої світової війни, то насамперед на думку спадає знищення євреїв. Натомість про трагедію ромів є невеликий масив інформації і досліджень. Геноцид ромського населення і до сьогодні залишається однією з найменш вивчених сторінок Другої світової.

Точна кількість загиблих під час Голокосту ромів невідома. Вважається, що перед Другої світовою в Європі їх проживало до мільйона. Під час війни від рук гітлерівців та їхніх союзників загинули 220 тисяч. На тимчасово окупованій нацистами частині Радянського Союзу було знищено близько 30 тисяч. Переважна більшість – в Україні (за приблизними оцінками загинуло близько 24 тисяч ромів).

Про геноцид ромів у Німеччині заговорили лише на початку 80-х років минулого століття. Для порівняння: геноцид євреїв визнали одразу після падіння нацистського режиму. І лише у 1996 році лідерами ромських організацій 10 країн Європи та США на конференції «Геноцид – Пам’ять – Надія» 2 серпня було встановлено як Міжнародний день пам’яті жертв нацистського геноциду ромів.

Задокументованої інформації про знищення ромів вкрай мало. Лише нещодавно дослідники почали записувати історії, які переказували з покоління в покоління нащадки вцілілих ромів.

Ромів вбивали навмисно й жорстоко. Винищенням займалися спеціальні каральні загони – айнзатцгрупи кількістю від 1000 до 1200 осіб. Їхні командири могли особисто ухвалювати рішення про розстріли населення. Одна така група діяла в північній та центральній Україні, інша – в південній Україні, Бессарабії, Криму та на Кавказі.

Перші масові вбивства ромів почалися уже восени 1941 року. У Миколаївській області у вересні 1941 року особовий склад айнзацгрупи ліквідував понад сотню ромів, у тому числі жінок та дітей.

У лютому 1942 року в Артемівську (Бахмуті) зондеркоманда розстріляла двадцять родин ромiв у колишній гіпсовій шахті. Сотні ромів було знищено в Малині, Василькові, Обухові, Маріуполі, Кіровограді, Новгороді-Сіверському, Кривому Розі, Миколаєві, Херсоні.

На Рівненщині відомі місця масового вбивства представників ромської національної меншини, а саме: м. Сарни, м. Дубно, с. Воронки Вараського район, села Богданівка, Гуменники, Новомалин, Бистричі Рівненського району, с. Острожень Дубенського району.

Місцеві жителі так само, як євреїв, рятували ромів від розстрілів. Але їхній порятунок мав свою особливість. Перш за все, місцеві жителі попереджали ромів про наближення облав. Часто представники місцевої адміністрації видавали ромам фіктивні довідки про їхнє етнічне походження.

За роки незалежності Україна впроваджувала політику, спрямовану на етнічне відродження ромів, їх самоідентифікацію й самоствердження. Ромська етнонаціональна спільнота є невід’ємною частиною українського народу, а її історія – складовою нашої спільної національної пам’яті.

Але, на жаль, трагічні сторінки недавнього минулого повторюються сьогодні в нашій державі. Російська армія, порушуючи норми міжнародного законодавства та закони людяності, цинічно вбиває представників всіх національностей та рас, лише тому, що вони живуть в Україні й борються за свою землю і свободу.

Від початку повномасштабної війни роми на рівні з усіма громадянами України, що мають різне етнічне походження, протистоять російському агресору, беруть участь у русі опору. Роми служать у лавах ЗСУ, займаються волонтерською діяльністю, гуманітарною допомогою громадянам та військовим. Сьогодні час коли, як ніколи, важливо пам’ятати уроки історії та жахливі трагедії минулих поколінь, адже саме вони формують сучасні цінності. Свобода вираження, толерантність та усвідомлення єдності – це те, що людство має винести з цих уроків минулого.