Куліш був людиною ренесансного типу. Україна в ХІХ столітті потребувала таких людей. Багато доводилося робити вперше.

• Писати українську історію України, і писати її українською мовою, писати українською історичний роман, і знову-таки, писати його як белетризовану історію України, збирати скарби народної словесності й видавати їх, і робити це з великою пошаною до народу.
• Творити нову парадигму мислення, розвиваючи й збагачуючи свою ідентичність, закладаючи в неї модерні підвалини.
• Творити нову літературу і критику, розробляти літературний канон, перекладати світових класиків (передусім Шекспіра) і книгу книг ‒ Біблію, щоб долучити свій народ до світової скарбниці.

А водночас ‒ розвинути й поглибити можливості української мови, піднісши її на новий щабель.

Урешті полемізувати щодо шляхів національного розвитку. І робити це пристрасно, завзято, безкомпромісно, не раз ідучи проти мейнстріму громадської думки, прирікаючи себе на нерозуміння і на несприйняття, й навіть і на вороже ставлення.

Його шлях був далеко не лінійний, сповнений протиріч, які віддзеркалювала доба і які, зрозуміло, теж зумовлювалися характером «гарячого Куліша». У пошуку бриніла думка, вирували почуття, і що нині видається «непослідовністю» або «відступництвом» ‒ було певною закономірністю розвитку.

Попри полярні оцінки, наприклад, ролі козацтва в українській історії від захоплення до негації, яка вкорінилася у ньому в зрілому віці, попри різкі, не раз скандальні розходження з багатьма людьми, які ще вчора були приятелями, Куліш був напрочуд постійний в одному. Він усе своє життя працював задля, за його словами, «рятівної для майбутнього української ідеї». А початок тої фрази, адресованої панночці Ганні фон Рентель, був такий: «Кращого від українців в ідеї нема нічого».

Куліш був перший, хто в концепт «Україна» вкладав модерний зміст. Його поема «Україна», «Книга о ділах народу українського і славного війська запорозького» (1843), історико-популярний трактат «Повість про український народ» (1846), «Чорна рада», де повсякчас наголошено на проблемі української єдності ‒ ці тексти мали неабиякий вплив на сучасників.