Плакати, сміятись, аналізувати, осмислювати, сумувати, забувати чи таки пам’ятати – що саме робити, говорити та думати 8 та 9 травня вирішувати вам і тільки вам. Однак, можете звернутися по допомогу до літератури, з якою уявлення про одну з найжахливіших подій минулого століття, про Другу світову війну, стануть куди об’ємнішими, а рефлексія – глибшою.

Хлопчик у смугастій піжамі, Джон Бойн

14+

Якщо сказати, що «Хлопчик у смугастій піжамі» є спробою показати жахи Другої світової війни очима дитини, це прозвучить не надто оригінально та цікаво, адже спроб таких світова література знає чимало. Як не крути, але «дитячі очі» є напрочуд вдалим і зручним інструментом для того, щоби навіть найчерствіших серцем змусити співпереживати, співчувати та трошечки спів-страждати. Втім, ірландському письменнику Джону Бойну вдалося дещо вирізнитися на тлі багатьох своїх «конкурентів» і його «Хлопчик у смугастій піжамі» і сюжетом, і особливостями нарації, і героями таки може справити враження навіть на досвідчених читачів.

У центрі сюжету історія про дев’ятирічного Бруно, який разом із сім’єю, старшою сестрою, мамою та батьком, вимушено переїжджає зі свого комфортабельного п’ятиповерхового дому в Берліні до будинку у загадковому Геть-Звідси. Перша несподіванка криється в тому, що відбувається усе це не через депортацію, переслідування тощо, як це не рідко трапляється у книжках про війну, а через підвищення батька, на якого у самого «Фурора великі сподівання». Друга несподіванка – війна у тексті безпосередньо не згадується. Сама оповідь, хоч і має за наратора автора, показує нам точку зору головного героя, який живе настільки безтурботним дитинством, що буквально не розуміє нічого з того, що відбувається навкруги. Хто такий Фурор? Що це за загадкове місце Геть-Звідси з купою дивних одноповерхових будинків за колючим дротом? Ким саме працює його тато? У чому різниця між його родиною та євреями? Чому його новий друг, худорлявий Шмуль, який народився в той самий день, що і Бруно, але у Польщі, постійно ходить у смугастій піжамі? І чому їм не можна погратися разом? Відповіді на ці запитання читачі знатимуть ще задовго до того, як розгорнуть книжку, але саме вона допоможе вкотре усвідомити все – самостійно, не ковтаючи чужі емоції, а створюючи та переживаючи власні, які ще довго житимуть у серцях та головах після того, як автор поставить напрочуд сильну та водночас лаконічну крапку.

Ковчег часу, Марцін Щигельський

12+

Повість Марціна Щигельского «Ковчег часу» знову переносить нас у Польщу часів Другої світової війни. Рафалу, головному герою та оповідачу книги, як і Бруно з «Хлопчика у смугастій піжамі», дев’ять років, але живе він не з мамою, татом, сестрою та прислугою у триповерховому будинку, а з втомленим від усього, що відбувається навколо, дідусем у варшавському гетто. З дідусем, якого постійно не буває вдома, оскільки він мусить заробляти гроші на прожиття та піклуватися про онука, мусить робити усе можливе лише для того, щоби Рафал не бачив і не усвідомлював усього того реального жахіття війни (втім, читачів саме це й спонукатиме більше замислюватися про те, що таке справжня війна).

На щастя, Рафал знаходить розраду у бібліотеці, працівниця якої дає хлопчику книжки. Саме з книжок, а вірніше з однієї книжки — знаменитого фантастичного роману «Машина часу» Герберта Веллса, життя головного героя починає змінюватись. Рафал прочитує велетенський, як для дев’ятирічної дитини, романи ледь не за один вечір і несподівано усвідомлює, що описане Веллсом страшне майбутнє зі страшними морлоками та нещасними витонченими елоями вже розпочалося. І з усією сміливістю, на яку здатні наважуватися переважно діти, Рафал вирішує збудувати машину часу, щоби змінити таке майбутнє.

Безпосередність і щирість точки зору оповідача, поєднання фантастичного (майже магічного) з реалістичним і болісним, відсутність популярних літературних кліше про війну та неоднозначність, з якою читачі залишаються, коли прочитують книгу до останньої сторінки – усе це в купі з гарно сконструйованим сюжетом і чудово відтвореними образами маленьких і великих героїв робить книжку не просто цікавим, а дуже потрібним читвом.

Крадійка книжок, Маркус Зузак

14+

Як і Джон Бойн, австралійський письменник Маркус Зузак пропонує побачити та пережити Другу світову війну разом із дитиною, яка перебуває не зовсім зі звичної для багатьох читачів сторони барикад, оскільки є німкою. І, як і Бойн, для того, щоби вразити спокушених у цій темі читачів, Зузак вдається до цікавих прийомів на рівні оповіді, зокрема вводить у ролі нараторів такого героя, який у роки Другої світової війни і в реальному світі мав купу роботи, а саме Смерть — унікального та навпрочуд співчутливого не-зовсім-персонажа, який може спостерігати за однією з найжахливіших трагедій усього людства з абсолютно Іншої точки зору.

У центрі сюжету — розповідь про спершу дев’ятирічну, а наприкінці книги вже й зовсім дорослу Лізель Мемінгер, дорослішання якої відбувається на тлі війни. На перший погляд, Лізель є доволі звичною героїнею роману про війну — доброю, наївною, стражденною сиротою, на долю якої припало чимало викликів. Отже, спершу безвісти зникає її батько, якого звинувачують у комунізмі, потім, аби врятувати від переслідувань, мати віддає її разом із молодшим братом до прийомної сім’ї, невдовзі дівчинка стає свідком жахливої та страшної смерті братика, а коли нарешті опиняється у новій родині, дізнається, що попереду на неї чатує ще цілий океан страждань і випробувань. Але у цьому ворожому та буремному океані Лізель вдається знайти напрочуд міцний човен — книжки.

Справжня дружба та щира турбота одне про одного, кохання та люта ненависть, віра та відчай, війна та мир — вдаючись до теми спільної для багатьох травми, автор торкається багатох «вічних» тем. І, звісно, попри символізм та метафоризм мови, не завжди уникає моралізаторства. Втім, це навряд зіпсує враження від прочитання роману.  

Сховище. Щоденник у листах, Анна Франк

13+

Зазвичай, щоденник — це спроба зазирнути у внутрішній світ людини, особливий тип оповіді від першої особи, завдяки якому читачі швидше проникаються історією, переймаються переживаннями героя, емпатією та співчуттям. Проте остання книжка нашої добірки дещо відрізняється і від багатьох відомих вам щоденників, і від усіх згаданих вище книжок. Насамперед тому, що це абсолютно справжній щоденник, який з 12 червня 1942 по 1 серпня 1944 року вела Анна Франк — дівчинка-підліток, яка протягом 25 місяців разом зі сім’єю переховувалася в столиці окупованих Нідерландів.

Читати «Щоденник» Анни Франк неймовірно важко і надзвичайно легко водночас. З одного боку, це один з найпотужніших текстів, які залишила нам Друга світова війна. Це жахлива історія Голокосту, написана єврейською дівчиною, яка разом зі своєю мамою, батьком, старшою сестрою та ще чотирма євреями переховуються від нацистів на горищі занедбаного будинку в окупованому Амстердамі. Історія, що лякає своєю справжністю та фіналом, який знають усі, хоч він і залишається за лаштунками самої оповіді.

Ентоні Дорр. «Все те незриме світло»

14+

Дві сюжетні лінії роману знайомлять нас із двома протагоністами – хлопчиком Вернером, якому доведеться стати солдатом Третього Рейху, та незрячою французькою дівчинкою Марі-Лорою, яка втікає з окупованого Парижа до Нормандії, везучи із собою велику таємницю. Описуючи паралельно їхні долі, автор створює живих і пронизливих персонажів, які не лишають байдужими нікого.

«Все те незриме світло» зрежисовано з безпосередністю притчі, змонтовано з тривожних, болісних, щемливих сцен, підсилено постійною напругою та насичено промовистими символами. Ефектний і попри все життєствердний текст не тільки показує бридке нутро війни, а й дає надію, силою любові створює вихід з безвиході.