Консультація бібліотечного психолога.

Опубліковано: 07 вересня 2022 | Автор: Super User | | Перегляди: 622

Скигління — неприємна дитяча звичка, що надзвичайно дратує батьків. Що робити, коли дитина у разі найменший невдач (наприклад, не може дістати іграшку, не виходить щось намалювати та ін.) починає скиглити? Або просто так, без видимої причини смикає матусю за руку, промовяючи: «Ма-ам! Ну ма-ам!»? Таку поведінку потрібно коригувати як найшвидше.

Коли дитина починає це робити, не можна кричати на неї (як і в будь-якій ситуації), а також не варто ігнорувати подібну поведінку. У відповідь на ігнорування малюк лише «увімкне гучність», і все закінчиться істерикою.

4 головні причини дитячого скигління:

Дорослі занадто заклопотані та не слухають дитину.

Дорослий говорить з малюком «крізь телевізор або телефон», тобто дивиться телевізор або розмовляє по телефону, і паралельно намагається спілкуватися з дитиною.

Дорослі занадто холодні, не реагують на дитину емоційно, ніби чи вона, чи ні, їм байдуже.

У сім’ї скиглення, канючення є звичним, буденним способом спілкування.

Що робити?

Якщо ваша дитина скиглить, перш за все, потрібно зрозуміти причини. Коли вона просто говорить «мама», і не вимагає чогось конкретного — солодощів чи іграшок, вочевидь, що вона прагне уваги. Мамі чи татові необхідно бодай на якийсь час звернути свою увагу на малюка. Загадайте загадку, несподіване питання на зразок: «Хто переможе — слон чи кит?», або просто зверніть увагу дитини на навколишній світ. «Дивись, яка пташка! Як гадаєш, куди вона полетіла?».

Якщо дитина постійно потребує уваги, проаналізуйте, чи не занадто ви заклопотані? Чи може дитина привернути вашу увагу в інший спосіб? Якщо ні, природно, що вона почне домагатися вашої уваги саме так. Скоригуйте свої щоденні плани так, щоб проводити більше часу лише з дитиною — хоча б перед сном.

Маленькі маніпулятори

Коли дитина бачить, що може домогтися бажаного через скигління, вона починає канючити для отримання матеріальної вигоди, наприклад іграшок. Маніпулювання слід припиняти доброзичливо, але твердо: «Нуж бо домовимося, що в такий спосіб ти в мене нічого не проситимеш. Якщо щось хочеш отримати — скажи звичайним тоном, і ми нормально обговоримо можливість придбання».

Але якщо йдеться про труднощі (не зміг зав’язати шнурки), необхідно також спокійно і твердо сказати: «Я певна, ти зможеш. Спробуй ще раз», і не поспішати виконувати щось замість дитини. Вона повинна вчитися самостійності.

Література:

1.Анна Гресь "Розвиток емоційного інтелекту 3-4 роки"